БЕРЕГИНЯ РОДУ.

Замовляння при потугах:
"На річках течуть води,
Течуть на моря й океани.
Пливе човен до моря,
Несе звісточку чудову.
Народжу я дитину
Здорову і сильну,
Із зіркою в небі,
Із долею на землі

Ініціальна межа зводиться до обливання людини у момент набуття нового статусу, переходу із світу предків у світ явний.
Після пологів повивальниця, як посередниця
між різними світами, а тому й наділена особливою силою, зачинає
першу купіль дитини. Омиває дитину, а воду відставляє десь у ку-
точок, аби вилити її на зорі. Повивальниця так чинить, бо знає ма-
гічну дію першого омивання: набирається непочата вода із чистого
джерела того ж ранку, коли жінка народжує, гріється на живому
вогні, додається лише трішки чебрецю та череди; на дно кладуться
копійки, які перед тим добре випікалися на вогні та промивались у
чистій джерельній воді (″хто його відає, добрі чи злі руки брали їх,
а маленяті все перейде″).
Пізніше, коли жінка набереться трохи сили після пологів, то
уже разом зі своїм Ладо-чоловіком купають маля, при цьому при-
мовляючи, воду замовляючи:
В купіль воду лляю,
До Дани промовляю:
Матінко-Водице,
Чистая дівице,
Купіль освяти,
Дитинча благослови.
Купіль моя з м’яти і верби.
Моя доню, уночі тихенько спи.
Гіллячко берези докладаю
― У красі я доню покупаю.
Купцю-купцю, донечко мала,
Буде в тебе личко чисте, мов вода.
Купіль з первоцвіту й череди.
― Будеш гарною і милою завжди.
Купцю-купцю, воду примовляю.
Хай тебе Боги благословляють.

Повивальниця омиває породіллю, закриваючи таким
чином Наву для матері, аби різні хвороби не чіплялися до неї й не
забирали життєвої сили. Коли перші сонячні промені починають
злегка торкатися землі, повивальниця непочатою освяченою водою
поливає породіллю, починаючи з голови, і при цьому примовляє:
Святою водою омиваю, браму до Нави закриваю,
Нехай тая чорнота,
Що у Яву забрела, згорить уся до тла,
А тії чорнобожиці, які вчепилися до рожениці,
Нехай втопляться у цій водиці.
Усе чорне і зле хай від тебе, дочко, йде.
Тебе знову омиваю і браму тую закриваю.
Закриваю браму тричі на всі сторони і на всі світи,
Уся чорнота у Наву відійди.
Хай душа (ім’я) світла і чиста водою Даною свято омивається,
І у води землі-матінки злиється.
І у третій раз хай брама закриється.

Очищення породіллі та повивальниці водою на сороковий день після пологів, коли проводиться ″Зливки″.
Засвічу свічу
Тихо йду, ―
А вода по каменю.
А вода по білому
Іще тихше.
Засвічу свічу
Проти сонечка,
Проти місяця,
Тихо йду, ―
А вода по каменю.
А вода по білому
Іще тихше…

беручи воду з криниці (додаючи туди вівса, шматочків верби, ягід калини); повитуха поливала нею ру­ки породіллі й примовляла:
«Як верба росте швидко, щоб так і ди­тина росла швиденько. Як заліза ніхто не вкусить, щоб так і поро­діллі ніхто не підкусив і дитини: ні з вітру, ні з-під зір, ні з приговору, щоб ти не боялася ніякого при­стріту!»;

породілля, стаючи навко­лішки, просила прощення за про­литу кров, а баба відповідала:
«Бог тебе простить, і ми прощаємо»;

очистивши тіло й душу, породілля вбиралася в чистий одяг і прийма­ла разом з батьком дитини гостей, що прийшли «на зливки».

Жіночі вікові посвяти — межові стани (рубіж між двома стана-
ми) у житті особи жіночої статі: немає ні минулого, ні майбутньо-
го, а теперішній стан не зовсім зрозумілий (момент народження
нової особистості, дівчинки, дівчини, дружини, матері, бабусі).
Перша вікова посвята в кожної дитини відбувається при її
ім’янареченні, освяченні і прийнятті до роду. У праукраїнців духо-
вним опікуном після цієї посвяти ставав Коляда-Божич. Мати та
Відунка (та, що відає-знає — жінка середнього та старшого віку,
що досконало знає закони і традиції роду та передає їх наступним
поколінням; жриця жіночих богинь) визначають, коли дівчинка
готова до наступної вікової посвяти, тобто переходу від одного
вікового стану до іншого: дитина → дівчинка → дівча, дівчина →
відданиця, віста → наречена, жінка-Берегиня → жінка-мати →
жінка-бабуся.
Ці етапи є закономірними у житті кожної людини жіночої ста-
ті (аналогічно і чоловічої), слідують один за одним, якість кожного
наступного цілком залежить від якості попереднього. Наприклад,
дівчина, не пройшовши посвяту у вістунку-відданицю, так і зали-
шиться маленькою дівчинкою і ніколи не стане берегинею ні для
свого чоловіка, ні для родини: ображається, капризує, як мала ди-
тина, не може бути доброю мамою для своїх дітей. Вона страждає
у сімейному житті, а поруч страждає і її чоловік. Молодята, не ста-
вши дорослими, розходяться, але, досить часто, з дітьми на руках.
Виховання відповідно до традицій дозволяє вчасно отримати
оптимальну кількість знань, умінь та навичок, які підготують осо-
бу до нового відрізка життя і майбутнього у новій якості. В такі
періоди родина та громада відіграють визначальну роль у плеканні
нової якості представника родини, члена громади. У суспільстві,
яке дотримується етнокультурних традицій, люди певного віку
формують стійкі громади, які, переважно, мають таку структуру:
підліткова група (дівоча та хлопчача), юнацькі угрупування (дівочі
та парубочі), жіночі та чоловічі колективи (спілки, товариства).
Слід зазначити, що саме ці угрупування спільно із родиною закла-
дають вищі моральні якості особистості, якими повинні оволодіти
особи, перебуваючи у них.
Відповідно до традицій, до вікових товариств приймали лише
тих претендентів, які мали відповідний вік, певні знання та уміння,
життєву установку на взаємовиручку та взаємодопомогу. Кожен
новачок повинен був пройти певні випробування, показавши наяв-
ні знання, уміння і навички, розвинену волю, особистісні якості.
Лише після того громада вирішувала, чи бере вона у свої лави но-
вого члена, чи відмовляє до певного часу. Отже, виховувала не
лише родина, але й громада та вулиця (у первісному розумінні
цього явища).
Структура вікових посвят дівчини має такий вигляд:
 ім’янаречення;
 прилучення до Роду;
 пострижини;
 посвячення у майбутню Берегиню Роду (обряд ″Зірниця″);
 закосичення;
 посвята у стан дорослості, дозвіл на дівування (Лельник).
Пострижини є віковою посвятою дівчинки. Волосся має ве-
лику магічну силу у житті дівчинки. Коли дитині виповнюється
один рік, хлопчику повністю зістригають коси, а дівчинці обтина-
ють лише пушок, який залишився після її народження. Батьки за-
прошують повитуху, родичів та кумів, накривають стіл, готують
хліб-коровай для обряду пострижин. Дівчинку одягають у білу
сорочку з легенькою вишивкою, садять біля покутя на стілець, що
застелений вивернутим кожухом, на який насипано гроші та пше-
ницю. Хрещена мати бере уквітчані барвистими стрічками та кві-
тами ножиці, гребінець, які повитуха замовила
напередодні, обрізає пушок з чотирьох сторін, примовляючи:


″Волосинки тоненькі відсікаю, а здорові і сильні замовляю: хай
ростуть і множаться, у довгії коси. Як дівка доверху виростає,
так коса донизу зростає. Моє замовляння ніхто не перейме, бо над
нами Боги стоють, і від лиха бережуть. Моє слово міцне, як ка-
мінь Алатир″.

Обрізане волосся хрещена мати передає повитусі,
яка кладе його на вишитий рушник, що накриває коровай. Після
закінчення обряду, мати збирає обстрижений пушок і ховає його в
запічку, примовляючи до дитини:

″Дивись, доню, куди волоссячко ховаю, аби знала, де воно, коли у тому потреба буде″.

Під час на-ступної посвяти ― ″Зірниці″ — частину зістриженого пушку мати
спалює в домашній печі. Після обряду господиня усіх частує, а
кожен присутній обдаровує дитину, примовляючи:
″На здоров’я, на щастя, на добро, щоб красивою і щасливою була, аби гарною
господинею зростала, батькам на допомогу, роду на славу″.
Аби дитину не зурочили, мати напередодні пострижин перев’язує їй праву ручку червоною ниткою.

Зірниця-Провісниця. Коли дівчинці виповнюється три роки,
проводиться посвята у майбутню Берегиню роду. За РУНвірою, до
кожної дівчинки у цей час приходить Зоря-Вістунка — Богиня
Ушас, яка під час священного обряду біля Родинного Вогнища
торкається дівочих душ, народжуючи в них здібності до жіночої
мудрості та магії творення Світу Роду. Ця посвята розпочинається
уславленням батьками дівчинки Вечірньої Зорі. В пожертву Богині
приносять духмяні трави, квіти, яскраві хустинки, стрічки, вінки,
мед. У час вранішньої зорі купають дівчинку в настоях запашних
трав і квітів. Воду настоюють на сонячному промінні. Траву (любисток, м’яту, ромашку, пелюстки жасмину і ружі) запарюють
окремо і перед самим омиванням вливають у купіль. На дно купелі
кидають ягоди калини, зерна пшениці та жита. Обов’язково кладеться весільна обручка матері, якщо у неї щасливий шлюб, або
бабусі чи жінки із роду, яка щаслива у шлюбі. Купіль замовляє
мати або повитуха. В кінці замовляння доливається розбавлений
мед з молоком, квітковий пилок (якщо на ці складові у дитини немає алергії). Ні в якому випадку під час купелі не використовувати
шампунь і мило. Після купелі дитину витирають і намащують ду-
хмяним рослинним маслом. Коси красиво викладають, але не за-
плітають.
У дохристиянську добу дівчатко після купелю у довгій білій
сорочці, гаптованій білими нитками, із золотим оберегом на чолі
приводили до Храму. На порозі її забирала вістунка (волхвиня) і
проводила у найсвятіші місця, де благословляла на служіння богиням: Ладі, Мокоші-Берегині, Лелі, Ушас-Вранішній Зорі. В їх
честь проколювали дівчинці вуха і чіпляли сережки у формі кілець
(символ Дажбога). По центру кілець-сережок був камінчик. Колір
камінчика визначала відунка. Протягом року батьки водили дівчинку в Храм, де вона разом із дорослими дівчатами-вістунками вчилась прясти, вишивати, гаптувати. За створеними дитиною речами
та барвистими узорами на них відунки визначали її призначення та
вдачу.
Червоний камінь символізував берегиню роду, яка підтримувала своє родове вогнище, гарну дружину, добру майбутню матір, жрицю свого роду.
Зелений — майбутню жрицю, талант до священної магії. Фіолетовий — символізував майбутню жінку-воїна.
Білий камінь — дівчинка присвячувала своє життя служінню певній Богині, уже готувалась стати жрицею.
Сьогодні обряд ″Зірниці-Провісниці″ проводять у колі родини
аналогічно до постижин. Вушка дитині проколює повитуха (або бабуся) із замовляннями та обрядовими дійствами. Сережки купляють батьки або хрещені батьки, освячують їх і замовляють, звертаючись до Ушас (богині Вранішньої Зорі), Лади, Слави,
Мокоші-Берегині, Долі. Під час обряду частину волосся із пострижин обря-дово спалюють, як подяку Богиням за благословіння дівчинки на
новий етап її духовного та фізичного розвитку.

Десять заборон для шляхетної дівчинки, котра готується
до вікових посвят ″Закосичення″ і ″Лельник″:
 не можна ледарювати, коли всі працюють;
 не можна сміятись над старістю і старими людьми;
 не можна сперечатись із шанованими і дорослими людьми,
особливо зі старшими;
 не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь
речі, а у товариша є;
 не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бе-
ре собі, – кращий шматочок на столі, смачнішу цукерку;
 не можна робити те, що осуджують старші;
 не можна залишати стару рідну людину самотньою;
 не можна вирушати в дорогу, не спитавши дозволу і поради у
старших;
 не можна сідати до обіднього столу, не запросивши старших;
 не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня, людина
та найбільше – жінка.

Загальні правила культурної поведінки шляхетної українки і украї-
нця, які готуються до вікової посвяти
 Радій успіхові товариша.
 Будь правдивим, май мужність щиро визнати свою провину,
не перекладай своєї провини на інших.
 Говори завжди тільки правду.
 Дорожи довірою батьків і товаришів.
 Не вихваляйся навіть найшляхетнішим, нехай люди тебе по-
хвалять.
 Дала (дав) слово — дотримай його, обіцянку – виконай.
 Справжній друг (подруга) пізнається не лише в радості, але і в
біді — завжди допоможе, втішить, утримає від лихого вчинку.
 Нікого не ображай ні словом, ні вчинком, ні думкою.
 Дбай про молодших, допомагай їм, борони тих, хто слабший
за тебе.
 Живи і роби так, щоб навколишнім було з тобою приємно і ра-
дісно

Правила поведінки дівчинки, котра готується до посвяти закоси-
чення та Лельника

1.Будь привітною та стриманою у колі друзів та серед старших
людей. Привітність, як намисто для гарного вбрання, прикрашає
дівчинку в очах людських.
2.Повага до батьків — показником твоєї вихованості. Піклуйся
та шануй батька й матір, дідуся й бабусю, сестер та братів. Люди
усе помічають, навіть один твій погляд, кинутий услід родини,
складе враження про тебе.
3.Пам’ятай — твоя поведінка є моральним обличчям всієї роди-
ни. Ти несеш у собі дух твого роду, то ж вчинками та помислами
не зганьби його.
4.Шляхетність та самоповага —твої важливі чесноти. Лише
шляхетні панянки викликають до себе поважне та гарне ставлення
оточуючих. Самоповага є запорукою честі. Честь для дівчини є
найголовнішою чеснотою. Піклуйся про неї, як про найдорожчий
скарб.
5. Зважуй кожне слово, яке маєш говорити, особливо у колі ста-
рших. Твої висловлювання є показником твого розуму. Якщо не
знаєш, як розумно відповісти, краще змовчи.
6.У товаристві, де є чоловіки, поводься дуже стримано та вива-
жено. Не можна голосно реготати та привертати до себе увагу. Так
поводяться лише дівки, які не мали гідного виховання у своєму
роді. Шляхетна панянка привертає увагу до себе своєю привітніс-
тю та вихованістю.
7.Нікому не дозволяй ставитись до себе принизливо та не пова-
жати тебе. З такими не товаришуй, уникай їх, тому що вони погано
впливатимуть на тебе і ти з часом станеш такою ж: ″З ким поведе-
шся, того й наберешся″. Окрім того, сторонні люди подумають про
тебе, що ти така ж сама, як і вони: ″Не кажи хто ти, а скажи, хто
твій друг і я скажу, хто ти″.
8.Коли приятелюєш з хлопчиками, будь особливо уважна у ви-
борі друзів. Вчи їх з повагою ставитись до тебе, як до дівчинки. Не
прагни бути схожою з хлопчиками: хлопчиком ти ніколи не ста-
неш, а собі, як дівчинці, зашкодиш. Навчи своїх друзів-хлопчиків
поважати дівочість та захищати тебе. Це буде першою твоєю впра-
вою на шляху до майстерності впливу на чоловічу сутність.
9.Одяг дівчинки повинен бути чистим та охайним. Ознакою від-
сутності смаку є крикливе вбрання і прикраси, що не відповідають
віку. Не порівнюй свою привабливість з красою дорослих жінок.
Твоя краса захована у дитячій ніжності, стриманості, чистоті тіла
та думок і вчинків.
10. Прислухайся до зауважень батьків та інших дорослих. Не-
гоже, щоб мати двічі повторювала прохання. Це ознака твоєї неви-
хованості та неповаги до батьків.
11. Пам’ятай: за тобою постійно спостерігають старші, ті, у кого
є сини. Вони зроблять висновки, чи годиться представниця твого
роду їм у невістки, розкажуть про побачене чи почуте представни-
кам інших родів. Поводься шляхетно, бо коли настане час вибира-
ти судженого, ти вже не зміниш думки про себе в громаді.
12. Будь працьовитою, бо тільки праця облагороджує твою ду-
шу. Жіноча праця — це творення навколо себе і своєї родини ладу
та краси. Учися цій мудрості із дитинства, пізніше ці чесноти ста-
нуть тобі у великій нагоді.
13. Проявляй мудрість у своїх вчинках. За твоєю допомогою Бо-
ги продовжують рід людський та ладнають життя у білому світі.
14. Учись любити довкілля: слухай шум води, порухи вітру, ми-
луйся красою землі. Вони вчать тебе так само, як і найрідніші лю-
ди. Учись бачити красу і творити її навколо себе. Помічай барви
квітів, їх поєднання, і використовуй ці знання у повсякденні.
15. Вивчай матеріальну та духовну культуру свого роду, його
мову, звичаї, традиції — то благодатне коріння твого Дерева жит-
тя.

Закосичення
— вікова посвята особи жіночої статі, коли їй виповнюється 7-8 років, що символізує перехід із стану дітей до стану дівчаток, початок народження у дівчинці майбутньої жінки.
За місяць до посвяти відунка спілкується з дівчинкою, перевіряючи чого батьки її навчили. Якщо знаходить прогалини у дитячому розумінні певних речей, тоді навчає та допомагає їй осягнути потрібні знання. Це було справжнє випробуванні та школа підготовки до наступного етапу на життєвому шляху.
Відунка готує до посвяти і батьків. Особливу роль у цьому дійстві відіграє мати, бабу-
сі, тітки, сестри та хрещені мами. До вікової посвяти ″Закосичення″ дівчинка повинна самостійно вишити серветку, на яку родичі кластимуть подарунки. Для посвячуваної шиється святкова сукня, запаска, вишита барвистими узорами, готуються коралі. Хрещена мати готує яскраві стрічки, прикраси для волосся —усе, аби заплести гарно коси. Бабуся по маминій лінії має спекти коровай, у разі відсутності якої цю функцію виконує бабуся по татовій лінії або сама мати. Бабусі обов’язково готують в подарунок набори гребінців, люстерка, бантики, стрічки, прикраси для волосся. Слід зазначити, що подарунки від рідні повинні бути особливими, а саме, такі, щоб дівчинка відчула себе майбутньою господинею —скатертина, красиво оздоблені серветки, набори посуди
тощо. Батьки готують для доньки вишиванку, спідничку і плахту.
Розпочинається свято зранку. Дівчинка ритуально вмивається, прославляючи при цьому Сонце і воду. Мати разом з нею звертається до Лади та Мокоші, запрошуючи їх у дім на родинне свято.
Потім вона обов’язково разом з донькою готують страви для святкового столу. В обід приходить відунка і збираються гості.
Жіноча половина роду повинна бути уся, із чоловіків присутні лише ті, у кого уже є власні діти. Мати посеред світлиці ставить стілець, застелений вивернутим кожухом, на якому дівчинку посвячували у рід. Посвячувала, одягнена наче княгиня, виконує кілька народних пісень та промовляє вивчені молитви-прославляння, яких навчили
батьки.
Присутні кидають на кожух гроші, мати сипле зерна жита й пшениці, кладе цукерки, відповідно примовляючи при цих діях. Потім батько й мати, тримаючи за руки, садять доньку на кожух. У цей час дівчата співають пісень.
На вишитому рушнику бабуся тримає коровай над головою дівчинки, примовляючи:

Коровай тримаю, наш рід продовжаю,
Не на сто літ й не триста,
Хай тече життя (ім’я), як ріка чиста,
Від Богів наш рід пішов і до Бога вернеться.
Хай у (ім’я) коси у косу заплетуться,
А коса як писанка, а дівчинка як вишенька,
І здорова і багата, хай щаслива буде в мами й тата

Після цього коровай кладе на коліна дівчинки. Зверху коровай застеляється вишитими краями рушника, на який кладуться гребінець, стрічки та все для оздоблення волосся. Хрещена мати підходить до дівчинки, цілує її й промовляє молитву до Лади за здо-
ров’я хрещениці, до Долі за гарну та щасливу життєву дорогу. Після цього під спів дівчаток-ровесниць починає розчісувати їй коси.
Хрещена мати також у святковому одязі (вишитій сорочку; якщо незаміжня дівчина — коси доладно заплетені, на яких вінок із квітів, якщо молодиця, то гарно заплетені коси).
Перед тим, як заплітати косу, хрещена в’яже тонку червону стрічку над чолом і
зав’язує під волоссям. Потім заплітає дві коси, квітчає їх стрічками, квітками, запашними травами.
Одну кіску допомагає плести батько, іншу — мати. Дві коси символізують батька й матір, їх любов та життєву силу, яку вони дають дитині.
До закосичення на певних етапах почергово долучаються бабусі. Під час обрядовій вони промовляють побажання та дякують Богам за гарну доньку і внуку.
Присутні обдаровують дівчинку, після чого маленька господинька кличе усіх до столу. За стіл вона відразу не сідає, припрошує гостей, подає страви, лише пізніше з дозволу батьків та за їхнім проханням сідає до столу на найпочесніше місце.
На столі мають бути деякі наїдки, приготовленні власноруч дівчинкою, усі
повинні скуштувати їх.
Коровай, який спекла бабуся, приноситься у жертву Богам.
На другий день вранці, до схід сонця, дівчинка з бабусею, яка приготувала коровай, несе цей виріб, прикрашений стрічками та квітами, до річки і, промовляючи славу Богам, опускає на воду — в далеку дорогу, аби Дана до Вирію донесла Богам пожертву від родини за доньку свою.
Лише після цього обряд ″Закосичення″ вважається завершеним. Після посвяти ставлення до дівчинки істотно змінюється, батьки й оточення сприймають її як майже дорослу паняночку.

Лельник (Ляля, Красна гірка)
— давній праукраїнський обряд посвячення юнки на дівування. Сьогодні він призабувся, залишилися лише окремі його елементи у назвах населених пунктів,
місцевостей, в обрядовому фольклорі. Ми спробуємо реставрувати це надзвичайно красиве, піднесене свято весняної пори.
За тиждень до Лельника, 15 квітня на Брахманський Великдень, родина вшановує предків. Дівчинка творить особливі молитви богам і прадідам, у яких просить благословення на дівування та отримання гарної пари у майбутньому. Волхви уважно продивляються майбутню долю дівчинки, ведуть з нею духовні бесіди. Батьки приносять пожертви богам, обдаровують волхвів та повитуху, яка приймала
на світ дівчинку.
Розпочинали святкувати Лельник 22-го квітня (5 травня), напередодні свята Юрія. Цього дня молодь зустрічає богиню Лелю
(доньку Лади, володарку краси, кохання, весни), яка після довгої холодної зими разом із птахами та душами предків і дітей, які в цей рік мають народитися, повертається з Вирію.
Свято розпочинається вранці.
Юнка звертається з молитвою до Сонця, як тільки воно торкнеться нічної темряви, вмивається Леленою росою, ″аби бути вродливою, щоб шкіра була чистою″.
Сьогодні у неї незвичайний день — вона стає дорослою!
Збирається жіноча половина роду. Мати закликає усіх гостей у світлицю, посередині якої стоїть крісло, застелене вивернутим кожухом, і урочисто промовляє:

″Родино моя велика, ласкаво прошу до світлиці, богиню Лелю вшанувати, доньку до священного гаю одягати″.

Родичі заходять, вклоняються батькам дівчини.
Юнка вдягнута у довгу вишиту білу сукню, стоїть біля печі, прагнучи заховатися за нею, аби ніхто не бачив, як червоний рум’янець заливає рожеві щічки.
На середину хати виходить повитуха і розпочинає промову про славний рід. Після цього бабуня виносить на вишитому рушнику калач, з виплетеною поздовж грубою косою, і кладе його на кожух. Усі присутні славлять Велеса і приносять пожертви
у вигляді грошей, які кладуть біля калача. Повитуха підкликає дівчинку, забирає калач і пропонує юнці сісти на кожух, а хліб піднімає над її головою. По черзі підходять батько і мати, благословляючи дівчинку на нове життя, аби красунею була, розумницею, добре науку засвоювала. Потім бабуся заплітає їй одну косу із двох і
зав’язує над чолом червону стрічку. При цьому співають обрядових пісень.

Коли ж коса була заплетена, бабуся відкрила скриню і витягла звідти червону гаптовану запаску, багато стрічок, а батько подарував намисто і пояс. За вікном почулись веселі дівочі голоси, які піснею викликали Ясну на вулицю.
Дівчина випурхнула з хати, де такі ж чепурні дівчата зграйкою щебетали довкола одна одної.
Сонечко підіймалось над небом, полудень , дівчатка, , весело йшли до дубового гаю по дорозі, співаючи веснянок.
На горбі над річкою хлопці розпалили вогнище і майстрували гойдалки. У гаю було людно. Старші дівчата з весняних квітів та зеленого листя виплітали собі вінки, інші – уже заквітчані, водили хороводи, співали пісень. Старші жінки та чоловіки також помалу підходили, вони дивились за молодими, любувалися своїми дітьми. Ті мами, в яких
були доньки на віданні, придивлялись до парубків, які звивались довкола
їх дівчат. Ось і Ясна, тримаючись за руки з подругами, підійшла до кола старших дівчат. Пройшов ще якийсь час, усі дівчата повиплітали вінки, посходилась громада … Наставав важливий для Ясни час, дівчата прикрасили її квітками, одягнули найкращий вінок і посадили біля дуба. Довкола неї поскладали усякі молочні єства… І почали водити хоровод, приспівуючи:

Ой, Лелю, молодая, о Лелю!
Ти в’юная, о Лелю!
Ти по горниці пройди, о Лелю!
Покажи своє лице, о Лелю!
Та в віконечко, о Лелю!
Покажи нам молодая, о Лелю!
Свого-то в’юнця, о Лелю!
Та пожалуй-ко яєчко, о Лелю!
Щоб на красному блюді, о Лелю!
При добрих людях, о Лелю!

Як танок закінчився, Ясна усіх дівчат пригостила стравами, після чого юнки знову завели хоровод-танок, а Ясна присіла посередині кола, закривши обличчя руками.

Коли почало вечоріти, молоді подоляночки розійшлися по домівках, бо не годилось молодій дівчині, яка щойно відсвяткувала Лельник, до пізнього вечора на вулиці затримуватись.
Вноччі Ясна довго не могла заснути:
було багато хлопців вдень на святі, та серце її чекало зустрічі з тим юнаком, якого бачила вона, перебуваючи у священному лісі біля струмка. Не бачила вона ні поглядів хлопчачих, які з цікавістю дивились на неї, ні жартів, які були направлені саме їй.

Віночок, у якому юнка була на Лельнику, мав зберігатися аж до її заміжжя.
Становлення дівчинки відбувається під опікою Богині Лелі — доньки Лади. Після свята Лельника Леля поступово передає дівчинку під опіку Богині Вранішньої Зорі. Віднині, за давніми прабатьківськими традиціями, дівчинку звуть вестункою і вона починає проходити особливе навчання, що розкриває в ній сили, уміння, можливості майбутньої жінки. Якщо до цих пір дівчинка була захована в родині, тобто, всі обряди, у яких вона брала участь, були лише суто родинні, то тепер вона, як ранкова зіронька, котра сходить на небосхилі, — у громаді. ″Лельник″ — це перший громадський обряд дівчинки-підлітка, тому до нього так ретельно готувалася вся родина.

Torri пишет:

Замовляння при потугах:
"На річках течуть води,
Течуть на моря й океани.
Пливе човен до моря,
Несе звісточку чудову.
Народжу я дитину
Здорову і сильну,
Із зіркою в небі,
Із долею на землі

Ініціальна межа зводиться до обливання людини у момент набуття нового статусу, переходу із світу предків у світ явний.
Після пологів повивальниця, як посередниця
між різними світами, а тому й наділена особливою силою, зачинає
першу купіль дитини. Омиває дитину, а воду відставляє десь у ку-
точок, аби вилити її на зорі. Повивальниця так чинить, бо знає ма-
гічну дію першого омивання: набирається непочата вода із чистого
джерела того ж ранку, коли жінка народжує, гріється на живому
вогні, додається лише трішки чебрецю та череди; на дно кладуться
копійки, які перед тим добре випікалися на вогні та промивались у
чистій джерельній воді (″хто його відає, добрі чи злі руки брали їх,
а маленяті все перейде″).
Пізніше, коли жінка набереться трохи сили після пологів, то
уже разом зі своїм Ладо-чоловіком купають маля, при цьому при-
мовляючи, воду замовляючи:
В купіль воду лляю,
До Дани промовляю:
Матінко-Водице,
Чистая дівице,
Купіль освяти,
Дитинча благослови.
Купіль моя з м’яти і верби.
Моя доню, уночі тихенько спи.
Гіллячко берези докладаю
― У красі я доню покупаю.
Купцю-купцю, донечко мала,
Буде в тебе личко чисте, мов вода.
Купіль з первоцвіту й череди.
― Будеш гарною і милою завжди.
Купцю-купцю, воду примовляю.
Хай тебе Боги благословляють.

Повивальниця омиває породіллю, закриваючи таким
чином Наву для матері, аби різні хвороби не чіплялися до неї й не
забирали життєвої сили. Коли перші сонячні промені починають
злегка торкатися землі, повивальниця непочатою освяченою водою
поливає породіллю, починаючи з голови, і при цьому примовляє:
Святою водою омиваю, браму до Нави закриваю,
Нехай тая чорнота,
Що у Яву забрела, згорить уся до тла,
А тії чорнобожиці, які вчепилися до рожениці,
Нехай втопляться у цій водиці.
Усе чорне і зле хай від тебе, дочко, йде.
Тебе знову омиваю і браму тую закриваю.
Закриваю браму тричі на всі сторони і на всі світи,
Уся чорнота у Наву відійди.
Хай душа (ім’я) світла і чиста водою Даною свято омивається,
І у води землі-матінки злиється.
І у третій раз хай брама закриється.

Очищення породіллі та повивальниці водою на сороковий день після пологів, коли проводиться ″Зливки″.
Засвічу свічу
Тихо йду, ―
А вода по каменю.
А вода по білому
Іще тихше.
Засвічу свічу
Проти сонечка,
Проти місяця,
Тихо йду, ―
А вода по каменю.
А вода по білому
Іще тихше…

беручи воду з криниці (додаючи туди вівса, шматочків верби, ягід калини); повитуха поливала нею ру­ки породіллі й примовляла:
«Як верба росте швидко, щоб так і ди­тина росла швиденько. Як заліза ніхто не вкусить, щоб так і поро­діллі ніхто не підкусив і дитини: ні з вітру, ні з-під зір, ні з приговору, щоб ти не боялася ніякого при­стріту!»;

породілля, стаючи навко­лішки, просила прощення за про­литу кров, а баба відповідала:
«Бог тебе простить, і ми прощаємо»;

очистивши тіло й душу, породілля вбиралася в чистий одяг і прийма­ла разом з батьком дитини гостей, що прийшли «на зливки».

Зливки, або змивання рук (закривання брами Нави) — цикл обрядовій, які проводить повивальниця після народження дитини з метою захисту новонародженого, його матері та самої себе відхвороб, впливу негативної енергії на ослаблені душі, отримання благословення від небес.
Відповідно , породілля від початку потуг, що відкривали браму до Нави, і до
зливок, які закривають цю браму, перебуває під дією Навного світу разом із повивальницею та дитиною. Це світ, із якого приходять душі у світ Яви, і куди вони йдуть, аби заново народитись на цій землі. Якщо ж душа не потребує народження, вона йде в Праву і лише на велике прохання свого роду може повернутися на землю, аби допомогти йому.
Якщо душу не закликали до народження, а зачиналась дитина випадково, то під час народження, коли відкривається брама світу Нави, міг увійти в дитину дух іншого роду, не завжди світлий (″У нашому роду такого не було″; ″Де воно на нашу голову таке взялося?″; ″З однієї миски їли, одна мати виносила, один батько у всіх, однаково виховували, а воно, як не з їхнього
роду″ — і сьогодні можна почути серед людей). Досить часто народжуються тоді ″темні душі″. Закон Роду мовить: ″Світ Нави добрий до людини порядних, котрі живуть за законами роду-народу; небезпечний лише для тих, хто Богів рідних цурається, родової пам’яті не має та дітей без попереднього закликання випадково зачинає. Люд православний має відати обереги та дії, які від негативного впливу Нави захищають″.

Брама Нави закривається жінкою, котра приймала пологи,
тричі. Перший раз — увечері після народин, коли повивальниця
омиває дитину з метою захисту її від хвороб та раптової смерті.
Вода після обмивання вночі та після заходу сонця на вулицю не
виливається, ″аби темні сили не передали через воду нічого злого
дитині″. Другий раз — на третій день після народин, коли повива-
льниця обрядово омиває породіллю: закриває Наву для матері, щоб
різні хвороби не чіплялися до неї й не забирали життєвої сили.
Коли перші сонячні промені починають злегка торкатися землі,
повивальниця непочатою освяченою водою поливає породіллю,
починаючи з голови, і при цьому примовляє:

Святою водою омиваю, браму до Нави закриваю,
Нехай тая чорнота,
Що у Яву забрела, згорить уся до тла,
А тії чорнобожиці, які вчепилися до рожениці,
Нехай втопляться у цій водиці.
Усе чорне і зле хай від тебе, дочко, йде.
Тебе знову омиваю і браму тую закриваю.
Закриваю браму тричі на всі сторони і на всі світи,
Уся чорнота у Наву відійди.
Хай душа (ім’я) світла і чиста водою Даною свято омивається,
І у води землі-матінки злиється.
І у третій раз хай брама закриється.

На сороковий день після народин відразу після сходу сонця
повивальниця закривала браму Нави для себе. Цей обряд називається ″Зливки″, або ″Змивання рук″. Запрошувалися всі жінки роду
породіллі та її чоловіка. Повивальниця наливала у миску до країв
(″аби всього у хаті було доволі″) свяченої води з трьох джерел,
настояної на вуглинах взятих зі священного вогнища храму, клала
туди ягоди калини (″щоби породілля була гарною та здоровою″),
зерна вівса, хмелю, жита, коноплі (″аби змогла ще родити дітей″),
дубову кору та шматочок хліба. На долівку клала прядку або гребінь, якщо народилася дівчинка, чи сокиру — якщо хлопчик. Породілля правою ногою ставала на сокиру (чи прядку або гребінь), і піднімала праву руку, на яку повивальниця лила воду так, щоб вона лівою рукою породіллі стікала додолу, трохи тієї води мало виливатися й на повивальницю.
Замовляння, яке проказувала повивальниця є занадто древнім,
дієвим, таємним, знати його мають лише посвячені, тому не розголошується. Промовляла повивальниця так, що її чула лише породілля і тільки в деякі моменти родина, якщо це її стосувалося. Далі руки мінялися, це робилось тричі, а потім всі ці дії повторювала з повивальницею породілля.
Після обряду повивальниця, породілля з немовлям на руках, а за нею усі присутні жінки тричі обходили довкола столу за рухом сонця в знак приєднання до сили богів Прави.

Ім’янаречення (йти за іменем, йти за молитвою)
— давній звичай, пов'язаний з вибором імені для новонародженого, повязувався з переконанням, що гарно вибране ім’я має сприяти щастю та добробуту людини у майбутньому.

У літописах Русі знаходимо яскраві приклади творення імені. Зразком може слугувати ім’я Горислава (Гореслава), яким нарік народ свою княгиню Рогніду, дружину київського князя Володимира. Новоспечений християнин Володимир прибув із Візантії до Києва-града у супроводі грецьких у грецьких імператорських шатах, із грецькою вірою у серці ченців та новою дружиною-християнкою. Поранена у саме серце, Рогніда привселюдно висловила своє обурення щодо мізерності нового одягу Великого князя та нового чужинського імені свого чоловіка ″Базилій″: двоє імен ― дві віри: ворожа, чужинська взяла гору; чужинське ім’я ― чужа мова; чужинська віра ― чужинська влада. За такі слова за наказом князя Рогніду схопили, обрізали довгі коси, тремтячу від зневаги та страху, під сороміцькі вигуки монахів силоміць охрестили і запроторили у темну й тісну черничу келію. На самоті виплакувала своє горе Рогніда. А по Києву помандрувало слово незламної княгині: чия віра ― того й влада, чия влада ― того й сила, чия сила ―того й порядки. Заговорив народ про мужню Рогніду, яка своєю нескореністю заслужила собі вічну славу у пам’яті потомків, і нарік її новим ім’ям ― Гореслава, Горислава.
Пам’ятки писемності відкривають імена, що несуть у собі рідне слово-символ, що первинно заміняло ціле речення, виражало побажання батьків новонародженому: Володимир ― хай володіє усім миром; Доброніга― хай буде добра й ніжна; Станіслав ―
стань славним; Дорожай ― будь дорогим для усіх; Добродія ―аби у своєму житті творила лише добро; Гордята ― щоб гордим був; Ярунка ― аби ярою, активною була; Пестило ― щоби зростав пестливим, ніжним; Твердята ― щоб був твердим, незламним, вольовим. Родина, яка з нетерпінням чекала дитини, обдаровувала новонародженого сина ім’ям Ждан, а донечку ― Жданна. Там, де дитина була особливо бажаною, хлопчика нарікали Бажан, дівчинку ― Бажанна. Дівчинці зі світлим волоссям давали ім’я Світлана.
Шановану родину приходило привітати з появою немовляти багато людей, донечку величали Людмилою (всіма людьми люблена, мила), а синочка ― Любомир (любий всьому миру).
Наводжу перелік давніх українських імен:
Арей ― Арея,
Аріяна,
Арій ― Арія,
Багрян ― Багрянна,
Бажан ― Бажанна,
Баян ― Баянна,
Білослав ― Білослава,
Біловида,
Білозір (Білозірко) ― Білозірка,
Благослав ― Благослава,
Благовіст ― Благовіста,
Благовид ― Благовида,
Благодар ― Благодара,
Благодат ― Благодата (Благода-
тка),
Благовір ― Благовіра,
Блажен ― Блажена,
Богдан ― Богданна,
Боговір ― Боговіра,
Боговіст ― Боговіста,
Боголюб ― Боголюба,
Боєслав ― Боєслава,
Богумир ― Богумира,
Богосвят ― Богосвята,
Богуслав ― Богуслава,
Богумил ― Богумила,
Бож ― Божатка,
Божен ― Божена,
Божедан ― Божедана,
Божедар ― Божедара,
Божемил ― Божемила,
Болеслав ― Болеслава,
Борислав ― Борислава,
Боян ― Боянка (Бояна)
Братислав ― Братислава,
Броніслав ― Броніслава,
Будимир ― Будимира,
Буймир ― Буймира,
Ведан ― Ведана,
Велимир ― Велимира,
Веселина,
Вір ― Віра,
Віродан ― Віродана,
Віродар ― Віродара,
Вірослав ― Вірослава,
Віст ― Вістанна,
Вишеслав ― Вишеслава,
Вінцеслав ― Вінцеслава,
Віродар ― Віродара,
Вірослав ― Вірослава,
Віст ― Віста,
Вістун ― Вістунка (Вістуня),
Вічеслав ― Вічеслава,
Влад ― Влада, Владанна,
Владислав ― Владислава,
Вогнедар ― Вогнедара,
Волелюб ― Волелюба,
Володимир ― Владимира (Во-
лодимира),
Володислав ― Володислава,
Воротислав ― Воротислава,Всеволод ― Всеволода,,
Вселюб ― Вселюба,
Всеслав ― Всеслава,
Горислав ― Горислава,
Горян ― Горяна,
Гостомисл,
Гострозір ― Гострозірка,
Градослав ― Градослава,
Гремислав ― Гремислава,
Громовиця,
Дажбовір ― Дажбовіра,
Дажбодан ― Дажбодана,
Дажбослав ― Дажбослава,
Далібор ― Далібора,
Дан ― Данна,
Дар ― Дарина,
Дарій ― Дарія,
Дзвенимир ― Дзвенимира,
Дзвенислав ― Дзвенислава,
Дзвінко ― Дзвінка,
Добриня ― Добринка,,
Добровіст ― Добровіста,
Добролюб ― Добролюба,
Добромил ― Добромила,
Добродій ― Добродія,
Добромисл ― Добромисла,
Добромир ― Добромира,
Доброслав ― Доброслава,
Дорожай,
Дружелюб ― Дружелюба,
Жадан ― Жаданна,
Ждан ― Жданна,
Живосил ― Живосила,
Життєлюб ― Життєлюба,
Зброєслав ― Зброєслава,
Звенислав ― Звенислава,
Злат (Златко) ― Злата (Златка),
Златовіра,
Златомир ― Златомира,
Златоноша,
Златослав ― Златослава,
Златоуст ― Златоуста,
Златоцвіт ― Златоцвіта,
Златан ― Златана,
Зореслав ― Зореслава,
Зорян ― Зоряна, Зоряниця, Зо-
рина,
Ізяслав ― Ізяслава,
Ірій ― Ірія,
Калина,
Квітослава,
Княжеслав ― Княжеслава,
Колодар ― Колодара,
Купава,
Любава, Любавка,
Любина,
Любо (Любко) ― Любов (Люба,
Любка),
Любомисл,
Ладислав ― Ладислава,
Ладо ― Лада,
Ладолюб ― Ладолюба,
Ладослав ― Ладослава,
Лель ― Леля,
Лесь ― Леся,
Ліда, Лідія,
Лукаш,
Любим ― Любима,
Любодар ― Любодара,
Любомил ― Любомила,
Любомир ― Любомира,
Люборад ― Люборада,
Любослав ― Любо слава,
Людомил ― Людмила,
Людомир ― Людомира,
Людислав ― Людислава,
Лілай ― Лілая,
Лілій ― Лілія,
Лоліт ― Лоліта,
Ляля,
Магадар ― Магадара,
Май ― Майя,
Мал ― Малуша,
Малан ― Маланна,
Медобор ― Медобора,
Мечислав ― Мечислава,
Милан ― Милана,
Милован ― Милована,
Миловид ― Миловида,
Милодар ― Милодара,
Милорад ― Милорада,
Милослав ― Милослава,
Миролюб ― Миролюба,
Мир ― Мирна,
Мирослав ― Мирослава,
Млад ― Млада,
Мудролюб ― Мудролюба,
Мстислав ― Мстислава,
Надій ― Надія,
Нігослав ― Нігослава,
Нечай,
Орина,
Орислав ― Орислава,
Орися,
Орь ― Оріяна,
Остромир ― Остромира,
Перемисл,
Пересвіт,
Переяслав,
Подолянка,
Поля (Поліна),
Православ ― Православа,
Правдослав ― Правдослава,
Предслав ― Предслава,
Рад ― Раданна,
Радислав ― Радислава,
Радослав ― Радослава,
Райвіста,
Радогост ― Радогоста,
Радимир ― Радимира,
Радомир ― Радомира,
Родан ― Родана,
Ростислав ― Ростислава,
Рогволод ― Рогволода,
Рогнід ― Рогніда,
Родослав ― Родослава,
Роксолан ― Роксолана,
Рід ― Рідна,
Рус ― Русанна, Русава,
Ружа,
Світ ― Світанна,
Світлан ― Світлана,
Світовид ― Світовида,
Світозар ― Світозара,
Світолюб ― Світолюба,
Світослав ― Світослава,
Святополк,
Святогор― Святогора,
Сила ― Силенна,
Славко ― Слава,
Славір ― Славіра,
Славія,
Славмир ― Славмира,
Славолюб ― Славолюба,
Славомир ― Славомира,
Славомір ― Славоміра,
Сонцедар ― Сонцедара,
Станіслав ― Станіслава,
Стойко,
Стоян,
Уля, Уляна,
Услала,
Цвітан ― Цвітана,
Цвітослав ― Цвітослава,
Чеслав ― Чеслава,
Ярина,
Ярися,
Яромир ― Яромира,
Яромисл,
Яросвіта,
Ярополк,
Ярослав ― Ярослава,
Яса,
Ясна,
Яся,
Ясногор ― Ясногора,
Яснозір ― Яснозора