РІДНОВІРРЯ : Велесова книга: Вчення про Триєдність

Триглав
наш збирає нас...
або Вчення про Триєдність

Наш Бог – багатопроявний і многоназивний Закон Прави, що правує Всесвітом,
нашою Галактикою, Землею і людьми. Він невидимий смертним, непізнаний і
незнищенний. Він існує вічно. Різні прояви Бога, будь то сонце, вітер,
дощ чи сніг, наші Пращури називали своїми іменами. Так протягом віків для
поняття вищої сили було вироблено багато імен. Всі вони – є іменами Всесвіту.
Кожне слово – знак (код), яким народ розмовляє зі своїм Богом. Називаючи
імена різних Богів, ми повідомляємо Сварґу про свій біль, радість, бажання.
Воїн, молячись до Перуна, викликає зі Сварґи свого покровителя воїнства
– грізну громову силу, яка допомагає в бою. Жінка, молячись про здоров'я
свого роду, звертається до материнської сили Прави, називаючи її Рожаницею,
Матінкою Ладою, Макошею. Хлібороб звертається до Дажбога, славлячи його
сонячну силу, і до Богині Дани – втілення небесної Води. Єдність наших
Божественних потуг не викликає сумніву, хоч і має багато імен. Про це нагадують
нам Волхви такими словами: "Якщо ж трапиться якийсь блудень, що хотів
би порахувати Богів і відділити їх від Сварги, хай вигнаний буде з роду,
бо не мали Богів різних: Вишень і Сварог і інші суть множеством, бо Бог
єдиний і множествен. І хай ніхто не розділяє того множества і не говорить,
що
мали Богів многих. Се ж світло Іру йде до нас, і будьмо гідними того!"(30).
Вишень
є
епітетом Сварога – Всевишній.

У Велесовій Книзі маємо близько 250 Богознавчих понять (в тому числі понад
130 варіантів імен Богів). Серед них найчастіше згадується Прабатько Богів
Сварог і Його найвище Небо – "Сварґа": у 56-ти дошках (із 72-х) маємо звертання
чи молитви до Сварґи і Сварога, а також в 10 дошках згадки про Сварожичів,
Сварожих Воїв, Сварожі Закути, Сварожі Кола, Сварожі Раті, Сварожі Руки,
Коня Сварожого та ін. Друге місце за популярністю посідають Бог Воїнства
– Перун і Його дивовижна жіноча пара – Мати Слава (Перуниця, Мати-Птиця).
Дажбог згадується у 18 дошках, при чому, серед Його імен є форма множини
"Дажбоги" (33), і форма "Богдаждь" (38-А). Велес згадується у 9-ти дошках,
при чому один раз у формі Волос (33, уривок). Слово "Боги"
у
множині вживається в чотири рази частіше, ніж слово "Бог"
в однині. Ці прості підрахунки говорять нам значно більше, ніж будь-які
монотеїстичні системи, створені нашими ворогами.

Наші Пращури знали, що ім'я людини вказує на її внутрішню сутність, характер,
навіть долю. Так само, ім'я Бога прояснює людям його Божественну сутність,
характер і властивості. А, оскільки Божественних властивостей безмірно
більше, ніж людських, то й імен Бога (Богів) є багато. Імена Богів – це
священна мова, без якої не може існувати жоден народ. Тому наші вороги
прагнули відібрати в нас нашу Божественну мову і нав'язати нам свою. Римляни
перед битвою намагалися дізнатися ім'я Бога своїх супротивників.
Знати
ім'я – володіти таємницею. Вважалося, що через ім'я, можна зашкодити
його власнику. Не змігши вивідати ім'я Бога, старалися викрасти саму статую
(зображення Бога), бо Бог допомагає своєму війську бити ворога. Колись
подобу Бога несли перед військом, як пізніше прапор. Не даремно, втрата
прапора ще й досі вважається смертю самого військового підрозділу (за втрату
прапора розформовують військову частину).

В давні часи кожну дитину ще з ранніх літ навчали рідному Богознавству.
Хлопчики в сім років складали перший іспит при обряді пострижин. Тут вони
мали показати не тільки вміння сісти на коня і тримати в руках зброю, але
й відповідати на запитання Волхва-вчителя, що значить Права, Ява і Нава,
хто є Сварог, Велес, Перун; назвати імена своїх Дідів-Прадідів до сьомого
коліна. Дівчатка мали знати не тільки, як правильно заплітати коси чи тримати
голку, готувати їжу чи порати худобу, але й знати назви різноманітних квітів
і трав, імена покровителів Роду, Берегинь, Рожаниць, Лади, Мокоші, знати
звичаї й обряди Рідної Віри тощо. Як би це не було дивно для сучасної людини,
але наші Пращури якось давали лад усім тим знанням про своїх Богів і Пращурів
і знали, як і кому молитися, в який час і в якому порядку

Тільки в примітивних народів на самих ранніх стадіях розвитку був один
Бог з одним ім'ям, яке було на устах у малорозвинутих людей, котрі ще не
потребували ні календаря, ні різноманітних форм діяльності. Усе зводилося
до задоволення найпростіших потреб, якими опікувався один Бог. Таких релігій
нині уже мабуть не існувало б, якби інтернаціоналісти не оголосили їх вищими
і кращими, ввівши поняття монотеїзму (від моно – один, і Теос
– Бог). Свою узурпацію влади на землі такі глобалісти хотіли підперти ідеєю
Бога – узурпатора влади на Небі. Однак і вони, не змігши позбутися поняття
багатопроявності Бога, мусили придумати безліч "святих", на яких переклали
різноманітні функції язичницьких Богів, чим і підтвердили всю неспроможність,
несамодостатність монотеїзму як світоглядної системи.

Різноманітність імен Богів необхідна нам для того, щоб не втратити Родової
пам'яті, адже кожне ім'я єднає нас з духовною силою наших Пращурів. Не
даремно, наші Волхви записали для нас ці знання, щоб ніщо нам не втратилось.
Для переконливості наведу простий приклад, коли сільська бабця-знахарка
казала, що знає сто імен Бога, і кожне ім'я лікує від якоїсь хвороби. Всі
хворі без сумніву вірили сказаному і виліковувались. Все мудре – просте.
Так наша Рідна Веда без зайвих теологічних заглиблень наочно показує, чому
потрібно зберігати всі імена Рідних Богів!

Світова релігія християнство "запозичила" у нас Вчення про Триглава, назвавши
його "святою Трійцею". Адже поняття Триєдності Богів існувало в нашій Рідній
Вірі ще задовго до виникнення світових релігій. Більшість дослідників Велесової
Книги вважають дошки 11-А й 11-Б найстародавнішими з усього святого письма.
Волхв і професор Володимир Шаян назвав їх нашим Символом Віри. Триглав,
на його думку, – не є іменем окремого Бога, це поняття "єдиної
цілості Трьох Найвищих Божеств, які мають свої істоти, але всі вони існують
нероздільно і єдино, саме як Триглав" (Віра Предків Наших. — ст.——
99).

Бог-Отець Сварог, Творець Світу і людини, перебуває в Сварзі – найвищому
Небі: "Хвалимо Сварога – Діда Божого, який тому Роду Божеському є
началом і всенькому Роду криниця вічна, яка витікає влітку од джерела свого
і взимку ніколи не замерзає. А тієї Води Живучої п'ючи, живемо, допоки
не прийдемо, як і все, до Нього, і прибудемо до Лук Його Райських" (11-А).

Бог-Син Перун – є інший прояв Сварога, який обертає колесо життя на Землі.
Тому не дивно, що українців-русичів називають ще й "Синами Перуна"
(23, 32). Сварог посилає свого Сина – Перуна на Землю до людей (у
Яву) у вигляді блискавки, яка несе рухливість, життєву силу всім
істотам: "Богові Перуну-громовержцю, Богові прі й боріння, скажемо,
Живих Явищ Кола не переставати крутити в Яві" (11-А).

Бог-Дух Світовит – дослівно "світло, що витає (в повітрі)", тобто духовний
вогонь: світло і святість одночасно. "Богові Світовитові ми Славу
прорекли, бо цей Бог став Богом Правія і Явія, і Йому співаємо пісні, яко
єсть Він святий. І через Нього ми побачили світ видимий і буття Яви"
(11-А).

Кожен українець-рідновір мусить пам'ятати про цю триєдність головних наших
Богів і передати своїм дітям та онукам, "бо це є тайна велика, яко
Сварог є Перуном і Світовитом, а ті обоє удержані в Сварозі".

Вчення про Триглава вказує нам також і те, що Світ тримається на двох протилежних
силах: "обаполи Білобог і Чорнобог перуняться (б'ються, змагаються),
– і ті Сваргу удержують, аби Світу не бути поверженому" (там же).
Білобог – Бог денного світла, добра, щастя. Він відомий у білорусів під
іменем Білуна, який осипає багатством бідних, але добрих людей. Чорнобог
– Бог ночі, таємничості, марення (сну). Наші Волхви застерігають, що не
слід боротися з Чорнобогом. Ця сила необхідна, бо вона врівноважує Всесвіт:
"Це
не може бути в інший час, коли б хтось не втримався і сказав нерозумне
про Чорнобога" (22). Нічна темрява – володіння Чорнобога, – відкриває
нашому зору те, чого не видно вдень, тобто шляхи зв'язку зі Сваргою, коли
видно Молочну стежку, сузір'я Рожаниць (Велику і Малу Ведмедиці), Місяця-Числобога,
який допомагає рахувати час, тощо. У венедів та в балтійських слов'ян є
статуя Чорнобога в образі лева з рунічним написом "Чорнобог". У світі не
існує однозначних понять добра і зла, їх вигадали християни, щоб виправдати
свою боротьбу з народними релігіями, мовляв язичницька віра зла, тому "зло"
слід поборювати.

Далі Вчення про Триглава подає нам три трійці: Хорс, Велес, Стрибог; Вишень,
Леле, Літиць; Радогощ, Колендо, Кришень, які є опікунами найголовніших
свят, що відбуваються в час панування Сивого Яра (зими) й Дажбога (літа).
За ними перераховуються дванадцять місяців: Білояр, Ладо, Купало, Сіниць,
Житниць, Вінич, Зернич, Овсянич, Просич, Студеч, Ледич і Лютич (від березня
до лютого). Наші Пращури святкували Новоліття навесні в період першого
березневого Молодика.

Далі йде перелік 48 назв тижнів, по 4 в кожному місяці. Небесний Місяць
змінює свої чотири фази за 29,5 діб, а це приблизно рівне чотирьом тижням
по 7 днів. Вірогідно тринадцятий місяць був присвячений, якимось спеціальним
святам і в перелік тижнів не входив. Можемо припустити, що це був період
Чорнобога (в кінці зими), коли народ перебував в очікуванні весняного тепла.
На це вказує залишок так званого "Чортового тижня" – Велесових святок в
кінці лютого, і християнський страх перед числом 13, яке вони вважають
"Чортовою дюжиною". Останні рядки Вчення про Триглава, які багатьма перекладачами
прочитані не досить ясно, символізують Вогнище Симаргла, який очищує душу:
"Тут
бо наш Огнебог Симаргел віщує яре, швидке і чисте народження, і то суть
Триглави". Як бачимо, за нашим перекладом, тут йдеться
про віщування за священним Вогнем при обряді спалювання покійного
(після чого тільки й можливе "яре, швидке й чисте народження"). В другому
значенні ці слова означають періодичне воскресання природи і повернення
на Землю душ наших покійних родичів (весняні святкові Вогні – відоме явище
в нашій етнографії). Можемо порівняти кругообіг душ через три світи з кругообігом
річного Кола природи. В обох випадках Вогнебог-Симаргл символізує єднання
з духами Пращурів під час їхнього весняного Воскресіння і початок нового
календарного круга.

Отже, при правильному здійсненні Предківських обрядів і звичаїв,
молодому поколінню відкриваються всі потаємні знання Рідної Віри: "Тут
же, отроче, одкриєш ворота і ввійдеш у них – то красен Рай Слов'янський!
Там Рай-ріка тече, яка відділяє Сваргу од Яви. А Числобог рахує дні наші
і говорить Богові числа свої: чи бути дню Сварожому, чи бути ночі. І засинають
всі, бо всякий ясний во дні Божім, а вночі він – хтось інший. Бог-Дід,
Дуб, Сніп наш!" (11-Б).

Вогнебог Симаргл – як бачимо, не тільки жертовне вогнище, але й погребальне
Пекло, тобто вогнище для спалювання тіл померлих. Спалювання тіла сприяє
швидшому відділенню душі й звільняє шлях до Сварги. Тому Пекло в Нашій
Вірі первісно мало позитивне значення. Негативом його наділила чужа ідеологія.
Душі померлих проходять через дві стихії: вогненну (Симаргл) і водну
(Рай-Ріка), після чого потрапляють до Лук Сварожих. Таким є праведне життя
і перевтілення Дажбожих онуків. Закінчується вчення про Триглава найкоротшою
молитвою: "Бог-Дід, Дуб, Сніп наш!" Ці слова є завершальним
ключем до молитов і символізують три постаті Триглава: Сварога (Бог-Дід),
Перуна (Дуб), Святовита (Сніп наш).